Не повертайся

Я мовчу не тому що — байдуже,
Бо це єдиний мій шанс не зламатись.
Твої слова — мов лезо по душі,
Я боюсь не болю, а знову віддатись.
Мене ще тримає пам’ять жива,
Що колись ми були справжні й цілі.
Та ти розчинився, мов дим зі вікна,
І лишив на згадку сліди у цій тиші.
Ти не бачив, як я вночі не дихала,
Коли світ без тебе валився на груди.
Ти не знав, як сама себе витягала
З порожнечі, що ховає людей навіки.
І тепер — я мовчу, але в цій німоті
Моє серце кричить: «не повертайся».
Бо кохати — це не зростати в тіні,
А світити собі, навіть коли все згасає.
Анастасія Бондарєва