Серце тремтить — і тіло болить.
Та я вже не можу хворіти.
Це не тіло — це душа мовчки кричить
І в одвіччя готується відійти.
— Хто ти? Людина? Біса тінь?
Чи тварюка сліпа і лиха,
Що навіть моя сильна рука
Не в силі тебе здолать?
— Я не біс, і не тварина,
Я — дитина вогню,
Сили любові,
Що не йде у забуття.
Я — з України.
У мене є рука,
Що не за життя тримається,
А за правду.
Може, слабша вона —
А може, сильніша,
Але не пустить вона
Україну у забуття.
Тому я тут.
Я стою — і не піду з тобою.
Бери тих, що вище.
Бери тих, що "сильніші".
Вони не знають ні правди, ні болю,
Ні брехні, ні поля пшеничного.
Вони прийшли в наш дім —
Із чужої хати.
А я — господар,
І брат,
І жінка заміжня,
І мати.
Не пущу свиню до столу багатого —
Там сидять мої діти-вогнята.
Ті, кому я силу дав,
І долю.
У мене немає вже сили
Тримати руку,
Що тримає ката.
Ну добре, життя,
Я піду поруч з тобою…
Але тримай мого вогня.
Бо спалю —
Твого.
Анатолій
