Ну от я й перезимувала.
У бурю кидалась наосліп,
Навпомацки ”своїх” шукала,
Морози заплітала в коси.
І вила звіром серед лісу,
І проклинала, і молилась,
І в найтривожнішій валізі
Надію й віру прихистила.
Любові свічечку сховала,
І трошки спогадів про літо.
Війна життя, як жито, жала –
Полям буде’ повік боліти.
Зима була не біла – чорна,
Біда біду випереджала,
Стиралися на попіл жорна –
А мливо з вітром відлітало.
Мій Боже, я чекаю ве’сну,
Пташок із вирію чекаю –
Свята земля тоді воскресне,
Їй принесуть дозорці раю
Води живої – вмити рани,
Ключі – закрити браму пекла,
І світло – щоб настав світанок,
І силу – стерти морок смерти.
Наш Боже, ми чекаєм ве’сну,
І перемоги ясний ранок.
28.02.2023
Олена Присяжна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
