Як давно вже торкалися руки
Ніжних квітів отих, польових,
Очі пестили, їх не забути
Всіх тих митей, на диво, простих
Біля стежки, що вилася полем,
Край дороги їх погляд здибав,
Залишилося спогадом-болем,
Як приваблював мак, чарував.
Як біліли ромашки і сині,
Наче очі, волошки були,
І зозульки дрібнесенькі, милі
Мої руки додому несли.
Усі квіти ті ніжність сплітала,
Обціловані сонця теплом,
Їх у снах своїх, часом, шукала,
У густих пшеницЯх за селом.
19.04.2025.
Ганна Зубко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
