Нічия

Не називай мене чудною.
Звичайна я, така, як всі.
Наївна часом, говорю з собою,
А ще літаю часто уві сні.

Заплющу очі – й небо відчуваю,
І дотик сонця теплий на щоці,
Руками м’які хмари обіймаю,
Вони нічиї більше, лиш мої.

Не називай мене смішною.
Звичайна я, така, як всі.
А усмішка, дарована весною,
Ховає серця струни потайні.

Босоніж я біжу на зустріч вітру,
Його цілунки на собі ловлю.
Він невловимим є для цього світу.
Таку свободу я також люблю.

Не називай мене своєю.
Нічия я, навіки нічия.
Сьогодні засвічу тобі зорею,
А завтра вже не знатимеш, хто я.

Вплітаю мрії-квіти в свої коси,
Заплющу очі – й лину наче птах.
Любові крила оминають грози
І буревії в синіх небесах.

Вікарук Ліля