Нічна сповідь

Що кожну ніч докучливо стукоче за стіною у пустій квартирі?,
Що крає душу в цій глибокій нагнітаючій пітьмі.,
То певно серце так тріпоче, пульсуючи зжимає, завмирає, нагадуючи про нестерпний хворобливий біль, який не покидає ні на мить.
Закривши очі—затихає, лиш голос в світлій голові нашіптує і спонукає до непідсильних мені дій. І знову тиша.., стукіт у сусідній, у пустій квартирі,..тривога..та невже я не засну сьогодні уночі.
Лиш бачу крізь пітьму безкраї, сірі очі;стривожені й пусті. Нагадую фрагменти побуту, щоденної рутини-днини, як швидко утікає час скрізь простір цих бетонних, гучних стін, що кричать в нікуди кожної миті. Химерні образи людей, що доганяють, а ти не можеш вже й втекти..Невже так складно?!
Вже й світає, цей кожен крок, цей безталанний рух і подих мій негідний цього світу—не вщухає.,душ наших гріх, щомить нагадує про стукіт у пустій квартирі де не живе ніхто, окрім думок моїх….
Никифорчак Юлія Володимирівна