В темряві духмяний дим, за ним виступають сльози.
Сльози стікають на землю, на небі сунуть грози.
Твоя рука на серці, стискає мою шкіру.
Я прошу тебе мати міру, ти прийняв іншу солодку віру.
Я признаюсь тобі щоб відчайдушно закрити двері виміру.
Ніщо не зрівняється з тобою, ніщо не зрівняється з тобою.
Тільки ти сам, ти сам зрівняєшся з собою.
Повільно стиснувши мої груди, спокусою несамовитою до болю.
Відірвати я її не зможу, кричатиму щоб продовжував керувати мною.
Щось знайоме відшукаю я в цьому, спробою стати твоєю подобою.
Відірвавши руку твою, стисну я в своїй, і тихо я промовлю те наскільки це все не важливо.
Ніщо не зрівняється з тобою, ніщо не зрівняється з тобою.
Твоє серце особливе, твої руки такі важливі.
Твої очі такі прозорі, я шукаю в них ранкові зорі.
Твій запах не сплутаю ніколи, він особливий, ти пахнеш морем.
Твої думки незрозумілі, але наскільки вони вразливі.
Ніщо не зрівняється з тобою, ніщо не зрівняється з тобою.
Ранкові зорі не зрівняються з тобою.
Чорне море не зрівняється з тобою.
Мої думки не зрівняються з тобою.
Запах інших не зрівняється з тобою.
Розриваючись навпіл, кидаючись під потяг, ти у спогадах.
Стрімко по руках тече кров моя гірка, ти у спогадах.
На мотузці повисла я доля мабуть моя така, ти у спогадах.
Таблетки на підлозі, забагато було дози, ти у спогадах.
Він у спогадах моїх, ніхто не сміх чи гріх.
Є на світі щось прекрасне, але цьому світу далеко до тебе.
Ніщо не зрівняється з тобою, щось прекрасне в тобі, ти світило цього світу.
Ніщо не зрівняється з тобою, ніхто не стане тобою.
Ніщо не зрівняється з тобою, ніхто не поверне тебе, це щось знайоме мені до болю…
Демʼяна Дама
