Яскравими призмами серце палало,
Вливаючи колір в природу весни.
Та заздрість із жалем природу згинає,
Обпікаючи квіти що так гарно росли.
Відкриваючи очі стражденні природа,
Тихо споглядає зірки уночі.
Та шепоче тихенько слова невідомі,
Зірки проклинає що до болі ясні.
Журбує природа – весняна зоря,
Що таланту у неї такого нема.
Сумує тому що через заздрість сама –
Обпікала ті квіти що так берегла.
Єва Бабенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
