Як задовбали ці тривоги,
І ще прильоти, не одні.
Коли ти відчуваєш гул підлоги,
А серце в п’ятках десь на дні.
Давно не було небо чистим,
Щось там кружляє і шумить.
Цей жах не буде особистим,
Біль тихий, але ж як кричить.
І діти вже давно не плачуть,
А розрізнять де снаряд.
В ЗСУ здають усе, що бачать,
До окупантських пиріжків віднайдуть яд.
Хоч ми бандерівці, нацисти і хохли,
Найголовніше, ми родина – українці.
І раз ми взялись титул цей нести,
То краще згинем у бою, ніж у сторонці.
Анастасія Бондарєва
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
