Роблю я зайвого добра багато,
Навіть якщо потім від цього погано.
Ніби череда невдач в коханні:
Залишаюсь одна на своєму дивані.
Коли тобі хочеться – все можливо,
А як немає бажання – все неважливо.
Для чого зробила я кроки вперед?
Зараз гризу себе – образа бере.
Так мало уваги, хотілось тепла.
Хотілось натхнення, а зараз – одна.
Сиджу ніби скраю, за ним я слідкую.
Відчайдушно сили свої лиш дарую.
Хотілося б чогось приємного трохи:
Щоб не було клятої тривоги;
Щоб гарненькі дарували квіти,
Щоб не хотілося від усіх бігти.
Та приходжу додому я одна,
Сідаю на балконі біля вікна.
Дивлюсь у темряву спокійно –
Згадую, як танцювали повільно.
Та не знаю я, що ти від мене хочеш:
Сказати досі мені цього не можеш.
Разом час проводимо на ліжку,
Обіймаємось і граємось ми ніжно.
Не казав ти мені досі, хто я –
Я гребу невміло посеред моря.
Не знаю, куди діти страх –
Триматись на плаву не можу, невже це крах?
Олена
