Омріяний Рим

Спить омріяний Рим.
Дим валить з світлійшій тіари.
Ховаючись в сенсі старім,
Молились разом варвари

І розгадати «вар» я безсилий,
Спалах надії, нумо, зійди!
Святкують на попелі сивім,
Сам не знаєш, куди вже іти.

Та папська тіара палає,
І «вар-вар» лунає кругом.
Рабів з нас до смерті бажає,
Щоб душі скувати ярмом.

Не можна отак, спозаранку,
Світанку не треба чекать:
В зневірі чекать до останку,
І наново йти і кричать

Колись і Аквіла воспряне,
Погляне із подивом вниз.
На сміх підійме, і постане
Нарешті епоха без криз.

І станем готові до бою
З тобою, омріяний Рим
Підіймем до битви ми зброю.
Розвієм із честю той дим.
Богдан В’язовченко