Остання зустріч

Рушив поїзд із столиці, в напрямку на Схід.
Попрощатися із рідними, не встигли як слід.
Швидкість потяг набирає, мчить у даль.
Їдуть хлопці на війну, молоді, так жаль…
Хтось тихенько розмовляє, ну а хтось співає,
Молодесенький солдат – в вікно виглядає.
Десь тут його, на пероні, дівчина чекає…
Проїжджає рідну землю, серденько болить.
На безлюдному пероні дівчина стоїть.
Потяг, наче б то стріла,біля нею мчить,
Раптом з потягу солдат, дівчині кричить:
« Киця, я люблю тебеееееееее!!!»
Потяг швидкість не збавляє, набирає хід,
Плаче дівчина тихенько й дивиться у слід….
Телефон старенький свій, у руках тримає,
На дзвінок, чи СМС зі Сходу чекає….
Ой, не знала вона бідна, лиха не чекала,
На пероні їхня зустріч, вже була остання.
Залишив солдат по собі, спогади сумні,
Лиш глибокі і болючі рани на її душі…..
Поцілунку пристрасть, на палких губах,
Не носитиме він більше її на руках…
Вдвох були ви гарна і чудова пара,
Та страшна війна поміж вами стала…
Прийшла проклята орда, щоб сіяти зло,
Нехай до них, сторицею повернеться воно!
Не вину кров, в тяжкім бою, пролиту,
Ніколи, вам уже рашисти не відмити.
Із цим прийдеться нелюди вам жити.
Ніколи не пробачить матінка – Вкраїна,
Ні сліз коханої, ні смерті брата, сина…..
Нехай звучить від віку і до нині,
Героям Слава! Слава Україні!
29.07.2022р.
Автор- Людмила Трищук – Луцук

Людмила Трищук-Луцук