Майже порожня кімната. Світло повної луни відбивалося від краплі крові на полу, створюючи холодний відблиск в цьому безжалісному просторі.
Власноруч він убив її. Лише біла сукня стала свідком його холодного вчинку, пронизливим ароматом смерті.
Вальс егоїстичного бажання, танець приреченості, де слова втрачають не лише колір, а й звучання.
Кров текла труною рікою, розтікаючись по холодній плитці, створюючи вуаль кривавих візерунків. Чоловічі підбори кружляють навколо дівочої вроди, нещадно розтоптуючи свіжі сліди його колишнього кохання. Стукіт підборів змішався з останнім пульсом крові, який колись змушував дівчину жити.
Вона помирає у нього на очах, занурена в темряву, в пастці хворобливого марення її коханого. Багряні сліди на сукні нагадують криваву дорогу, що веде у безмежну ніч, де її чекав вічний параліч. Поки в його душі палала радість від того, що кохана піддана йому назавжди, гримаса задоволення ледь прикривала пекельний стук його сумнівної совісті. Кожен крок у цьому танці поглиблював розкіш волі, але одночасно зберігав сліди відчуття гіркоти, яка виводила його з рівноваги реальності та кошмару.
"Це наш останній вальс", – шепоче він покійниці, занурюючись глибше у їх безмовний танець останнього кохання, де кожен крок залишає слід страхітливої втрати. І в той самий момент, коли її життя ось-ось обірветься на тонкій нитці, він прошепоче: "Тепер ти моя назавжди, ніколи не покинеш мене.".
edna
