ОСТАННІЙ ДЗВОНИК
Стояла збоку я й дивилася на тебе.
Крізь сльози погляд був неначе у тумані.
Ти винувато посміхався, бо для тебе
Сьогодні друзі всі твої на першім плані.
Я бачила тебе зовсІм малим, в пелЮшках,
І згадувала твОї щирі оченята.
Як я ночами хухала тобі на вушко,
Щоб заспокоївся і не боявся спати.
І як я плакала, коли мені сказали,
Тоді, тобі як виповнився тиждень всього,
Що ти не виживеш. Вони зовсІм не знали,
Що виблагаю я твоє життя у Бога.
У пам’яті зринає перший крок і слово,
І перший зуб, що довго мучив нас з тобою.
Той перший дзвоник в день, коли прийшли у школу,
Де ти боявся розлучатися зі мною.
Сімнадцять тих для тебе певно довгих літ,
Для мене виявилися короткі дуже.
Тепер ти вирушаєш у широкий світ,
Дорослий світ, де самостійним бути мусиш.
Візьми з собою ти усе тепло тих рук,
Які твої найперші кроки страхували.
Ще до народження твого твій кожен звук,
В моєму серці я луною відчувала.
Дивлюсь який ти красень став тепер, юнак.
А я хотіла би тебе на руки взяти.
І як колись в дитинстві твОєму, от так,
В майбутньому тебе від всіх проблем сховати.
Хай буде шлях щасливим, без невдач, тривог.
І щоб зумів в житті людиною ти стати.
Нехай завжди з тобою поряд буде Бог,
Бажаю щиро так, як може тільки мати.
26.05.94 м.Львів 515
Христина Пелікан
Христина Пелікан
