Писав солдат останній лист до сина,
Писав і плакав, плакав і писав…
Десь там, далеко, вся його родина
Чекала тата…та він не поспішав.
Не поспішав, бо не було вже сили,
І решту сил він тратить не хотів.
Зібрався духом і писав дитині
Листа з солодких та болючих слів.
"Мій сину, моя гордість, ти мій світе,
Моя ти радосте, коріння, моя кров.
Я все зробив, щоб, сину, захистити
Тебе, моя безмежная любов.
Я так хотів хоч раз ще обійняти
Тебе й схопити в батьківський полон…
Не вийде, сину…Боляче прощатись,
Та залишився лиш один патрон …
Тому спішу тебе поцілувати
В листі своєму, він колись дійде.
Ти пам’ятай – не можна забувати
Своє коріння, бо у ньому – все.
В корінні – мир, добро, щаслива доля,
Сім’я, любов, і друзі, і рідня.
Ти пам’ятай останню мою волю –
На все своє, синочку, майбуття.
Я уже йду, останній подих гасне…
Та ніби бачу, сину, очі я твої…
Прости, що йду, моє ж ти ніжне щастя!
Люблю тебе! Твій тато – назавжди…"
Марина Семйоник
