Останнім догорає квітом

Останнім догорає квітом,
Останнє віддає тепло
Уже минуле сяйне літо…
Відзеленіло. Відцвіло.

Ще ніби й фарба не осіння,
Ще не помітно жовтизни,
Та журавлів прощальна пісня
Журбою лине з висоти.

І де-не-де, немов сивини
З мого старого гребінця,
Прозорі нитки павутини
Мандрують до свого кінця.

І серце смутком огорнуло.
Від чого так болить душа?
Чи то, що літо промайнуло,
Чи то, що молодість пройшла?
Володимир Хвостенко