Ось знов захороню я почуття,
На кладовищі спогадів забутих,
І на замок закриється душа,
А ключ я викину десь поміж люди.
Можливо інколи важливі каяття,
Це розуміють тільки мудрі люди,
І лиш тебе не скорить це життя,
Бо ти не з тих, хто вибачатись буде.
І ось минає рік, а може два,
Та й ми з тобою інші люди,
У кожного із нас своєю життя,
І ми один про одного забудем.
І лиш той день, коли з’явився ти,
Я з ненавистю згадувати буду,
Але про наші співи у дворі,
Наврядчи скоро зможу я забути.
Ляна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
