Наше кохання було фантастичним. Знаходив твою вроду в останньому зареві дня, в неба блакиті, в зорях очі твої бачив. Думав про тебе безупинно. Твої безглузді примхи, твоя дурість, незрозуміла мені. Холодна розлука і біль, вилитий в рядках цього невміло написаного віршу. Щасливими бути могли ми. Та мабуть не доля… Згадка про запах парфумів твоїх, темрява, самота. Від думок аж болить голова. Від недосипу печуть очі. Ні мій крик, ні мої слова не прорвуться крізь тишу осінньої ночі.
Владислав Мельник
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
