Тополя струшує листки з серцями,
акація – монети золоті,
епістолярні пише телеграми
мінлива осінь від душі.
Немов долоньки, кленові листочки,
зелених обіймають їжачків-
каштанчиків, що в потайні куточки
від затяжних втекли дощів.
Там, під кущем, фігурна павутинка
виблискує у крапельках роси,
сором’язливо поруч у шапинках
малі принишкли маслюки.
Погойдуються кетяги калини,
червоні грона, мов вогні,
в пожухлих травах дві стежини
ведуть у далеч літа дні.
А осінь пише, пише так натхненно
у дні ясні і в сірі дощові.
В конвертах мрії берегтимуть ревно
навіки злоті сургучі.
30.09. 24р.
Вікарук Ліля
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
