Сидячі по осені в парку,
Заплющив очі, я на мить.
Відчувши шепіт вітру,
Подих листя, я завмер.
І в цій природній тиші,
З далечінь, я чую кроки.
Тихі, ніжні, легкі, немов на крила,
Минає мить, а потім дві.
Сиджу похиливши плечі, я один,
Та все ще чую кроки, ті одні.
Їде вона, з даличку до мене,
І ось вона вже тут.
Шелест листя, подих вітру.
Мить тиші минає.
– Вставай сонько!..
І ось він рай мій на землі.
Ayrelianno
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
