Мій оптимізм десь заблукав,
заплутався стежками в лісі,
в самотності обравши тишу,
милуючись чужим життям.
Не світить сонце і не гріє,
в печалі просто шаленіє,
поринув думами життя
про безтурботне майбуття.
Щирість думок, бажання жити,
ніхто ні в кого не забрав,
але завжди бувають миті,
що сни цікавіші життя.
Ми можемо підвести очі
і споглядати неба світ,
що все міняє кольори,
коли приходить восени –
похмура та сумна негода,
що відбирає щастя мить,
яку краплинами збираю,
як ранню лагідну росу,
що блиском діамантів манить,
вбираючи нашу весну.
9.11.2011
Тахмасбі Ірина
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
