Дурманять голову терпкі світанки,
А тіло прохолода бадьорить.
Тумани заслонили, мов фіранки,
З перед очей весь світ, щоб тільки снить.
Щоб снить й не бачить, що то зовсім близько,
А дихати осіннім чаром трав,
Зривати яблука і сливи низько,
Бо ті, що вище – вітер позривав.
Щоб струшувати роси кришталеві
Відважною ходою раз-у-раз
І сонця промінці позолочені
Вдягати замість дріб’язку-прикрас.
Світанки хочуть змусти відчути
Усю красу і Божу благодать
Тих див, що поруч, й радо простягнути
Долоні, щоб те все прийнять.
Вікарук Ліля
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
