Здивувавсь не один
шанувальник жари,
Як скучаю по осені, плачу,
Приручилась, немов,
до цієї пори,
Хоч для неї нічого не значу.
Задивлялось у сивий,
у осінній туман
Ще дитинство,
у дощ заслухалось,
Підставляло щоку
прохолоді, вітрам,
Кольорами її милувалось.
Позолотою клен
посміхався-сіяв,
Жовтизною верба
шелестіла,
Рудокосу березу
ніжно вітер чесав,
Їхнє листя
в долоні ловила.
Дні рахую, чекаю,
назустріч іду,
Нову осінь в уяві малюю,
У новому старе
пригадаю, знайду,
Таємницю якусь розкодую.
Порудіє трава
в переплетах стежок,
Очерет порудіє і зілля,
Попід гіллям, внизу,
порудіє струмок,
В рижоватому
блиску проміння.
Іншим вітер злетить,
там, де осінь руда,
І хоча соловей не співає,
Вона манить усім —
не співоча краса,
Рудим птахом
в сади залітає.
12.08.2024.
