От би в вічності лишитись,
Щоб без страху перед часом
В літнім небі розчинитись,
Й не боятися, що завтра
Світ не буде «як колись»…
Заставши знов рожевий вечір,
Побачить ті ж солодкі сни —
Напевно рай… Без страху смерті
Йти в вічну даль, що зветься мить,
А Всесвіт мріями вкривати,
Що потім в небі, крізь роки,
Гарячим Сонцем запалають,
Й зігріють інший, новий світ,
Де буде те, чого не сталось,
Де всі історії — живі,
А нам життя не буде мало.
От би в щасті залишитись,
Щоб без страху перед горем
У світах нових втопитись,
Лиш тільки б ти була зі мною.
Справжній рай. Не треба й вічність,
Щоб «мить» тривала все життя.
Вечірнім променем на віях
Палав би міст до забуття;
Настала б ніч — нова, яскрава,
І сон би втілився в реальність;
Світанок, тіні під дубами…
І вірив час в свою безкарність.
Чортова Дюжина
