Пливуть роки, мов тихий річки плин,
Міняються пейзажі і епохи.
У морі часу — світ безмежно довгий,
А я стою на пагорбі одна.
Здається, серце хоче висоти,
Та під ногами землі нема,
І кожна мить — це вічності тягар,
Немов мовчання серед суєти.
Та, знаю я, десь там за небокраєм,
Де вечір меркне й зорі у гаю,
Знайду я тихий берег у раю,
Де тиша душу ніжно огортає,
І де зітхає вітер за горою,
Там буде світ у гармонії зі мною.
…
Софія Дмитрієва
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
