У тіні глухій, де світла немає,
Де шепіт брехливий, мов змій, виповзає,
Там ходить лукавий, у злобі сліпий,
Він сіє розбрат між братом і братом – чужий.
Його не цікавлять ні правда, ні воля,
Лиш сльози людські – то радість для кволих,
Він хоче зламати, що Бог збудував,
І серце надією знов обікрав.
Та чорна омана – мов пил на вітрах,
Згасає, як дим, у правди руках.
Де світло Господнє, там тьмі не стояти,
І зла його сила не зможе здолати.
Він гордий, та гордість веде у прірву,
Де крики зневіри палають у зливу,
Не знає любові, не знає тепла –
Лиш крига у серці, лише лютість зла.
Він кличе до влади, до слави гнилої,
Та все, що збудує, – руїни пустої.
Його золоті обіцянки – то пил,
Бо душі не купить, тому хто серцем згнив.
Не буде йому ні спокою, ні трону –
Його переможе молитва до скону.
Бо слово Господнє – як меч неземний,
Що темряву ріже в світанок ясний.
Його підступи – лише порох вітру,
Його ланцюги – лиш захоплюють душу нагріту,
Де правда Господня сяйне, мов зоря,
Там пекло не зможе держати царя.
Нехай у серцях запалає свіча –
Він гине, де віра в душі трепетна.
І там, де є світло, де правди рука –
Не ступить ніколи нога ворога!
Хозяїнова Софія Володимирівна
