Вона любила каву з молоком…
таку солодку з присмаком кохання…
і під трамвайний гуркіт за вікном…
під супровід весняного зітхання…
Вона любила каву з молоком…
допоки та, ще пахнула коханням…
і марив Львів ранковим тихим сном…
Вона не знала, що таке прощання…
Ішли роки…
весну змінила осінь…
Вона вже не носила квіти у волоссі…
а Львів стояв так ніби не змінився й досі…
Та осінь була з присмаком гіркавим…
і з філіжанкою такої ж на смак кави…
Вона дізналась, що таке прощання…
і кава вже без присмаку кохання…
О, так… життя міняло в ній смаки
і люди різних додавали спецій…
пила її читаючи книжки…
не дочитала ту, котра так ніби навіки
закарбувалась глибоко у серці…
Як випав сніг,
То кави вже не пила…
Нестерпною була та гіркота…
І з келихом вина зиму зустріла…
Хоча у Львові була вже весна…
Ірина Стельмах
