В невеликому селі,
Що сховалось між лісами,
Жила дівчина красуня,
Її врода чарувала.
Гарні очі як блакить,
І струнка немов осика,
В косу вплетені стрічки,
Спів дзвінкий усім на втіху.
От в прекрасний літній день,
В ліс зібралася красуня.
Відпочити від людей,
Щоб природа сил вдихнула.
В лісі всюди красота,
Різні квіти,спів пташиний.
І вона також співає,
Бо душа радіє щиро.
А у тому лісі жив,
Перелесник, дух спокуси.
Гарну пісню чув здаля,
І пішов на її звуки.
Став за деревом той змій,
І розглядує дівчину,
Очі аж вогнем горять,
Від краси і її співу.
Обернувся в хлопця він,
Вийшов браво до красуні.
Мав на думці спокусить,
Бо така його натура.
Та як тільки заглянув,
У її небесні очі.
Все що думав вмить забув,
Закохався в сміх дівочий.
Так до вечора вони ,
Лісом весело гуляли.
Він як міг її смішив,
щоб вуста її сміялись.
Перелесник все забув,
Що він має зло чинити.
В перше у життя відчувши,
Як когось можна любити.
До околиці провів ,
Не повів її додому,
І спитав тихенько він,
Чи прийде вона і знову.
Дівчина сказала “так”,
Підморгнула на останок.
” Ти чекай я повернусь”,
Разом стрінемо світанок.
