У вежі, де зорі спадають з небес,
І де мовчить навіть янгольський глас,
Сидить він — забутий князь чеснот і безчес,
Що пам’ятає початок і падіння враз.
На троні з кісток, у короні з гріха,
Зі скіпетром з чорного диму,
Він шепче імена, що рвуть ланцюга,
Що здіймають до блуду людину.
Його дихання — отрута старих скрижалей,
А голос — тріщина в серці святині.
Він друг Азазеля, він брат Бегемота,
Панує над таємницями гнилі.
Летючий кінь — його тінь у пітьмі,
А печатка — спотворений коло.
Він сміється в обличчя усім королям,
Й шепоче: «Забери мою волю — і стань моїм богом».
Й коли світанок над світом повзе,
А вівтарі ламає росá,
Астарот дивиться в душу твою
І питає, чи досі вона є твоя.
Микита Литвиненко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
