Плаче дощ…

Плаче дощ за нашими воїнами,
Плаче серце та плаче душа.
Скільки болю і скільки розпачу,
Не повернуться більше назад.
Їх життя обірвалося в розквіті,
Купа планів, нездійснених мрій.
Не обійме більш тата донечка,
Мати сина чека лиш у сні.
Невимовний біль охоплює,
Сльози ллються потоком гірким.
Як же хочеться жити у спокої,
Де всі рідні здорові й живі.