Поглянув захід,
сонцем подививсь,
Засяяв в вікнах,
мить… і вже не стало,
Лише рум’янець
ніжний залишивсь,
Все в сутінках
зникало, затихало.
Спустились роси,
травами пройшлись,
Перегукнулись сови, закричали…
Знов відізвались,
в спогадах знайшлись
Життя події,
що колись втішали.
У річці цій
не видно мені хвиль,
А та ріка
в вікно мене вітала,
Вона далеко,
за багато миль,
Я пестила ті хвилі,
рахувала.
Схід піднімав,
а захід спати клав,
Удень дивився
південь мені в очі,
А вітер з півночі
все хвилі підганяв,
У них дитиною
так хлюпалось охоче.
Тепер з вікна
стрічаю сонця схід,
Лиш зрідка бачу,
як воно сідає,
Там, у селі,
ховалося за брід,
Тут ліс густий
собою закриває.
23.06.2024.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
