Лежачи під ковдрою зірковою,
Амфітамфнну дозування зупинить серце в мить.
Став передумовою психічний стан,
Кайдан, який тримав тебе за шию.
Омию памʼяттю своєю,
Мумією лежатимеш у склепі.
Скупі на сльози люди, як приблуди,
Ходитимуть навколо, довкола долу.
Літатимуть ті спогади, ті спогади,
Болотами огорнуть трави.
Які ще досі памʼятають твої кроки,
В конвульсіях просила допомоги.
Батьки казали: "Випий чаю, подумай про тюльпани маю,
Подякуй Святому Миколаю за всі дарунки долі."
Поволі ти тонула в алкоголі,
Долоні ти стирала у мозолі.
І ось ти вже в палаті з психіатрично хворим чоловіком,
Та жінкою, яка вважала себе білкою.
Горлянкою хапаєш ти ковток повітря,
І кличеш пастиря в надіях, що витягне тих упирів з душі.
Недужі спогади хапають твою руку,
І манять у розлуку.
З тим всесвітом, який вважався домом,
Аеродром ти злітаєш до небес.
Чудес, яких охороняє четвероногий пес,
Гермес дорогою до аду покаже.
Водоспад з кісток всіх тих,
Хто впав навколішки безтями від ударів долі.
І руки захолоді закриють очі назавжди.
Лілія
