Я — поетеса, та, що мовчки кричить,
Нехай не читають — я в тиші зросту.
Я — поетеса, та, що в серці звучить,
Нехай забувають — я правду несу.
Я буду вважатися нею, поки люди читають,
Перечитують мої, не свої, думки,
Буду вважатися нею, поки люди тримають,
Тримають мої думки в своїй голові!
Люди не знатимуть рис мого обличчя,
Але памʼятатимуть, певно що, слова!
Хай вони забудуть мої маски на обличчя,
Але пригадують мої улюблені слова!
_____
У світі, де голосів забагато для пʼєс,
Де кожен рядок – мій тихий протест,
Бо серце мовчить, не чують сердець,
Я пишу у пітьмі, я в словах – маніфест.
Бо тут я ніхто, немов моє імʼя – ніяке,
Бо я поетеса – нехай світ не приймає,
Бо тут я ніхто, немов мій світ – решето,
Бо я поетеса – нехай моє слово зникає.
Бо я тут ніхто – я не благаю чудес,
Та кожен рядок – мій тихий протест.
Бо я тут ніхто – лише шепіт з небес
Мене не почують- не кинуть і жест.
Лікіанна
