Знову там, де пшениця у полі,
Колосиста, зерно наливне,
Де волошки і маки червоні,
Сонце й небо, як льон, голубе.
Ряд тополь безкінечний направо,
А наліво — березовий гай,
Вже минуле за руку спіймало,
Повернуло в покинутий край.
Йду охоче, покірно, скрадаюсь,
Не сполохати б пташку бува,
У березовій тиші спиняюсь,
До кори потяглася рука.
І той, далі, на південь, лісочок,
І те синє озЕрце між трав,
І цей гай повз долин,і горбочок–
Серцю милий, покинутий край.
25.06.2025.
Ганна Зубко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
