Юність моя – це мрій політ,
Де сонце сяє й долає бід.
У велике поле, у вільний світ
Я йшла вперед, у серці розквіт.
Там, де бринять акорди про любов,
Моя душа знаходить прихисток.
Падала я часто, вставала знов,
Шукала щастя, мандрувала в дивах.
Ніхто не тримав мене за руку,
Самотність огорнула дитину в мить.
Та я не здавалася, ламала скуку,
Йшла крізь негоди, щоб мрію зловити.
У голові – думки, а в серці — віра,
Шукала я світло в морі пітьми.
Душа моя вільна, як срібляста зірка.
Я знала: прийдуть мої світанки.
Тепер, коли вітер гуде в степах,
Стою я, мов скеля, тверда і міцна.
Мої задуми – це крила, що в небесах,
Я не здалася, і сила моя жива.
Юність пройшла, серце палає,
Ті мрії, що несли мене в бій.
Я впевнено йду, знаю, що можу все,
І світ обовʼязково мені усміхнеться.
Софія Дмитрієва
