Попел

Моє нутро згоріло в попел
Його добили всі твої слова
Ти говорив «кохаю» іншій
Але в думках чомусь мої вуста
Кохаю палко я тебе ще досі
Та вчинок цей пробачити ніяк
Обрав ти чужу, гарнішу натуру
Але чому в голові ще я?
Ти намагаєшся знайти підхід до мене
Але у іншої ти по вечорам
Ти так хотів, щоб я казки читала,
Але інший дім тобі, тепер як храм
Цей вчинок, аж ніяк забути,
Від болю так всередині пече
У пам’яті твої гарячі руки
І це підпалює вогнище моє.
Ти наніс мені шалену рану,
Та чомусь забуть її не можу я
Я не можу не кохати
Хоч від цього вже болить душа.
І вже десятки разів забути обіцяла
Що розлюблю тебе, тобі ж кричала
Та тільки сил на це нема
Бо душа потребує твого тепла!
Про твої ніжні поцілунки досі мрію
Хоч після такого, мала б я забуть
Твоє кохання це дика отрута
Від неї тільки плач та біль
Я досі згадую наші теплі вечори
Там були тільки я і ти.
Теплі руки, ніжні губи, жарке тіло
Ми від цього кохання тоді горіли.
Ти проміняв це на просту інтрижку.
Але чомусь згадуєш мої вірші.
Шукаєш привід, щоб побачить
Та не можливо вчинок твій пробачить.

Дар’я