Попелюшка

Ти втекла,
Ніби ти попелюшка і лишила
Свою кришталеву туфельку
В моєму серці, болем гниющим.
Тепер моїм зіницям личуть
Холод і мряка, душа моя німіє.
Чому ж ти втекла?
Обіцяючи, що повернешся.
Обіцянками і "завтраками"
Ти нишком вскрила мені вени.
Тепер моя душа не кричить, дякую.
Але моя душа німа,
А вени кровоточать віршами.
Віршами, які ти так не любиш,
Але моїм рукописам давала шанс.
То чому тепер моя кров – це єдине,
Що об’єднує нас?
Ліна Маренко