Портрету
Природи гру у ньому видно,
Колишній вовк із серцем лані,
Кохання і походи дальні,
На ньому поріднились дивно.
Над цим портретом життя гніт,
Колись ті очі дуже владні
А нині майже вже безбарвні,
Глядять уже не пильно в світ.
На тім лиці безсонні ночі,
Що зморшками лягли на лоб,
Й старечих набряки хвороб,
Іще живі прикрили очі.
Та на лиці живі вуста,
І посмішка на них іще блукає,
І хай рум’янець на щоках не сяє,
Та розуму ще сяє гострота.
Шевченко В.М.
18.05.2024 р.
Василь Шевченко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
