Між нами тепер лиш спогад,
Що болем тривожить серце.
Між нами відстань та потяг,
Що із колін знову зіб’ється
Ти зник, як тінь,
Залишив лиш тишу між рядками.
Розірвав захисний ремінь
Та покинув одну із думками
Усе згасло, як свічка,
Залишило лиш попіл із мрій.
І кожен раз лягаючи у ліжко,
Повертається потяг надій.
Та любов, що згасла,
Залишає лиш темряву у душі…
Та вона мене не злякала,
Не змиють надію дощі…
Ти на моєму серці залишився шрамом…
У снах залишився тепло твоїх обійм,
Тоді здавалося назавжди будем разом,
Тоді здавалось, потяг ще не втік…
Твій голос згас,
Залишив лиш ехо, що в серці лунає.
Нехай іде час,
Та я й далі шукаю тебе там, де тебе немає…
Я кричала, мов сотні голосів,
Мене чули тисячі вулиць…
Та ти не чув у тиші моїх слів,
А якщо й чув, то просто "почулись"…
viadin
