ПО ЗАПОВІТУ.

Поет кріпацької неволі, не знав ти бажаної долі.
З юнацьких літ в чужому краї, де України бракувало.
Тяжка була кріпацька доля.
Не ласки неньки, не сестри.
Один, як перст, хто хоче – гни.
Знайшов собі духовну втіху – малюнки, вірші, немовби діти.
У віршах любов та сила духу, де бачив вільним – себе й кохану Україну.
У них, як птах, літав на волі – Дніпро, гаї, шукав діброви.
Молив щасливого життя, Вкраїні милі на віки.
Кобзарь, відірваного краю, який від тебе відібрали пани своїм ганебним хистом.
Але від серця, не їх воля, то було Тараса й Бога.
Твій заповіт, велика сила!
Тебе вернули на Вкраїну.
Бо побратими твердо знали – могила буде над панами!
Там, де реве Дніпро широкий; там на високих, його, кручах, щоб бачив свій край квітучий.
Твоя гора, Кобзарь народу!
Вже не візьмуть Тебе в неволю!
Спочинь, Тарасе, на свої милій Україні!

С. Клоб (Олійник Сергій)