По небу брьохають дощі,
Гримлять стикаючись плечима,
І грізно блискають очима,
Течуть по голеній шоці.
А на землі переполох:
Що тої відстані до неба?
Ой, сипонуть, куди й не треба,
Рясисті краплі, мов горох!
І потекло за комірець…
Та клен підставив парасолю
І прихистив мене в недолю,
Ще й випнув корінь, як стілець…
Володимир Хвостенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
