Правда в тому, що не хочу повертатися
В такому вигляді додому.
Я не хочу, щоб дивилися на мене всі,
і плітки розпускали.
"Це правда" – говорю курсантці,
що прибула до мене зараз.
"Розкажеш це?" – "Не смію,
так поводитись з людьми.
Але і я признаюсь вам.
Не можу воїном я стать,
не можу страха, свого, подолать,
перед війною тою.."
"Це добре," – кажу я – "ти не годишся в воїни,
слабка, похмура і така нова."
"Але, я все ще тут, тому можливо і помру,
не досягнувши тут нічого, як просили."
І задумалась, зараз, про тих людей нових.
Як вони прийшли сюди?
Що відняло їх свободу?
Чи втрачають вони самих себе?
Якщо б всі знали, чим це обернеться,
ніхто би не пішов сюди.
Але, позаду кожного, стоїть щось,
що штовхає їх у пекло.
Це не їхня воля, їх заставили,
люди поряд, і обставини.
Але, ті, хто пішов сюди по волі своїй,
по-іншому дивляться на світ.
Вони всі бачать щось за пеклом.
І що це? Світ, жахливіше, ніж саме пекло?
А може надія, на світле майбутнє?
Ніхто цього не знає…
Але, правду знають ті,
хто хоче того знати.
Люсі
