Снишся ти мені вночі —
Душу голос твій лоскоче,
Як пісня пташки на імлі —
Я прокидатися не хочу.
Це відчуття — геть не знайоме,
Таке бентежне і чудне,
В мою засіло підсвідомість
Ім’я безмежно чарівне.
Ти, мов крапля нікотину,
Розчиняєшся в крові,
Ти таблетка аспірину,
Я залежний від цих мрій.
Карі очі — в них безодня,
Спокуси тихий океан.
Втону мрійливо та безвольно,
Я ідилічний кіноман.
Наче 25-й кадр
Засідаєш в голові,
Кожен сон мій — це спектакль,
Де актори — я і ти.
«Привіт, дівчино, як життя?» —
Слова летять ці так натхненно,
Немов натягнута струна —
Заб’ється серце так приємно.
«Давай посидимо у парку,
Розкажеш, як минув твій день», —
І не помітимо світанку
Під шепіт весняних пісень.
Я розкажу смішнючий жарт,
І посміхнешся ти так мило…
Чому ж у хитромудрих снах
Сюжети всі такі щасливі?
Поруч з тобою забуваюсь —
Чи то закоханість, чи ні?
В думках туманних розчиняюсь —
І все це мариться мені.
Далеко й близько одночасно —
Тебе я хочу доторкнутись,
Відчути натяки контрасту
І поглядами усміхнутись.
Але залишаться лиш в мріях
Всі ці слова та почуття,
Чому все так — не розумію,
Та сон не втілиться в життя…
Артур Мусієнко
