Два кавалери були у Марусі,
Та жоден із них не був в її "вкусі".
Петро , чолов’яга малим був на зріст
А Коля високий , кремезний та егоїст.
Любові Маруська жадала сповна,
Але серед двох не обрала вона.
Ніжна і мила дівка водночас,
Змінила життя своє старе та область.
В новому місті знайду я людей,
І влаштуюсь спочатку я у музей.
Живопис любила ще з малих я літ
Вивчала, цікавилась і мала зліт.
Якось ішла я на нову роботу,
Під’їхав був красень на білій тойоті,
Привітався до мене і запитав :
"Чом , гуляєш сама? Головой захитав..
– Не гоже дівчині гуляти одній
Повинен бути у неї водій !
– Ой, пане , звичайна дівчинонька я
І сама я ходжу серед білого дня.
-Ой пані, сподобалась ви мені !
З вами комфортно як навесні .
Мати постійно дружину шукає
І вечорами дівчат в дім гукає.
Та серце моє крижане мов той лід,
Не хотів я дивитись жодній у слід.
А ви, пані, мене зачепила
І відразу у себе влюбила.
– О, пане, я зніяковіла
Душа моя завжди боліла.
Та думала вже не зустріну,
Людину я собі подібну.
У Маруськи тепер життя, мов казка
Світиться, літа , мов пташка.
Пан і справді гарним сім’янином став
І про молоду дружиноньку завжди дбав.
14.10.2024, Івушка Моргентал
Івушка Моргентал
