Коли стихає — ти знов тут,
Без слів, без вибачень, без мук.
Твій дотик — наче ковдра снів,
Що огортає шрами слів.
Ми більше не шукаємо вини,
І не в очах, і не в словах.
Твоє «я тут» — мій цілий дім,
У диханні, що стало рідним.
У світі, де нам часто кажуть — «ні»,
Де любити жінку — це війна і гріх,
Ми вибрали — не йти, а буть,
І навіть у мовчанні — чуть.
Тепер я знаю: де ти є —
Там спокій мій, і світ стиха.
Без сцен, без страху, без лиця.
І зовсім ти не зла. Ти — вся моя.
Валентина
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
