прислУхайся до цеї тиші
вона не має краю й дна
її повільними губами
шепочуться пророчі ті слова
якими
послуговується
небо
темне
й я
скраю
запускаю
невід скромний свій
помалу в
це мовчання
надцілоземнЕ
за-
тамувавши подих
через
час
якийсь
бринить
в на-
тягнутих руках
не-
видимий метелик
чи може Я
тремчу
як злодій
залізши раптом
в не своЄ
я
витяґаю
пОтай
вИлов
браконьєрський свій
із глибинИ небес
нічних
і це
ґрабунок
що його
ніхто й
не
бачив
й тоді
перед очИма
постає
щось неземне
і
невимовне
і я
радію
що
я тУт
нікого не питАючи
упхАвся
нишком
просто тихо бУть
я
ніби тУт мене й немА
краса підслуханих мелодій
армаґеддон
відстрочує на рік
іще один
у місці людному
я був один
ніхто
на мене
не звертав уваги
і я забув
чому там був
аж ось
вона ввійшла
і просто говорила
говорила
говорила
а я
пропав
дивився
як на град
рясний
горохом білим що
відскакує
від підвіконня
не розрізняв
у сказаному нею
слів
як
у бджоли в польоті
не побачиш крил
лише її
чарівномедонОсне тіло
вона також
несла в собі
чудес
запаморочливі
обіцянки
а зараз
губи
в неї
щось живе
так згубливо
зі слів собі плели
що я аж
остовпів
й закляк
від грому цього чуда
що водоспадом
в вирій
понеслО
мене минулого
я все віддав б
щоби
хоч крок
наблизитись тоді
до неї
і вічно б
слухати мені цей спів
пташиний
і зустрічати погляд
її
милий
по-доброму здивований
моїм
від неї
переляком
бо цЕ ж
не може ж
бути наяву
я сплю т-ти Господи
неначе
оманлива лунА ж від чОго
луна й луна у мОїй голові?
все сниться сон
один і той же
замІ’нює реальність він
містерією
у якій
живу я ніби недаремно
й знахОджу
знову
посмішку твою
сумну
у
буґі-вуґі буднях
життя
земного
серед
земноводних
обставин
де
так даремно
наніщО
усі живуть
плазують
щоб
хоч Якось заробить
тяжку копійку
дІ’ток прокормить
і не здуріть при цьому
до кінця
до решти
викрОюючи
5 хвилин для сну
про небудЕнне
в цій сИзій муті
геть без кольорів
калейдоскопом
монотонним
про-
ходить всЕ
як у тіснім метро
бездумно
надаремно
ковзько
в раю рабів
з лічильником таксі
коли
усе захопливе й важнЕ
завжди
минає мимо тебе
й
красу
доводиться тобі
вигадувать
аби зустріть
й
бодай торкнутися
її туніки
із живого срібла
вона
це
пошук рідної душі
до кого можеш
притулицця
в цій м’ясорубці
на хвилинку
й полинути у світ
над світом сим
приреченим
сліпим
але уже почАтим
тобою
тож
з цього жолоба вузького
тобі
не вислизнуть
ніяк
усе ужЕ як в домовині
хоча до неї ще гай-гАй
але. .
але хто знА
між тим
з зими
приходить теплий вечір
червоно сонечко сідА
і дітлахів мамИ
з садОчка
закутано
розвозять
по домАм
післяробОча втОма
млОсно наливА
100 грам і
розгортА
нез’Їджені в обід
домашні бутерброди
сяк так
пройшов ще день
ніч насувається здалЯ
але я не віддам їй
вечір
мій
в якому
тИ
мене
чекаєш вдома
й
очима рідними
з порога зустрічАєш
спАлахом великого добрА
в якім я тАну
як сніжинка на лицІ
що
з вулиці
зі мнов
прийшлА
до тебе
щобИ
розтанути сльозов
перед тобОв
як я
в твоїх обіймах
де
так докірливо
ти
мружиш очі
бо
бензином
знОв пАхне шАлик
мій
що на заправці
все плУтався
мені
помЕжи рУк
ти притули
свої обі долоні
до мОїх скронь
і поцілуй мене
бо вмру
на
нашому порозі
не вспіючи
сказать тобі
люблю
