“Мій сину-синочку,
дубовий листочку,
Не зріс ти у дуба,
зламала війна…”
Загиблим посвята
Та їх матерям.
Війна, наче коршун,
у небо злетіла
Та боляче б’є
по нещасній землі,
Іще одна мати
горе зустріла,
Ласкав вітер коси
на сина чолі.
Прощалася мати
із тілом дитини,
А вітер грав чубом,
немовби будив,
Вінки, квіти всюди
і чорні хустини,
Дивилося небо,
Дощик моросив.
“Ти, мій синочку,
дубовий листочку,
Будеш серед квіток
в небеснім раю.”
Сльозами росила,
не голосила,
Не проклинала
убивцю-війну.
Здавалось, довкола
земля голосила,
Всі плакали люди,
лелека кружляв,
Чекала на диво,
у Бога молила,
Щоби їх з сином
не розлучав.
А дощ не втихав,
падав густіше
На матір із сином,
на сльози її,
Стогнав біля церкви
дзвін голосніше,
Єдиного сина
віддала землі.
“Мій сину-синочку”…
05.08.2024.
Другий варіант:
…Мій сину-синочок, дубовий листочок…
..Мій сину, синочок, дубовий листочок…
…Лунав біля церкви…
…Мій сину, синочку…
…Загиблим посвята та їх матерям…
…та — з малої букви.
Прошу вибачення!
…Дивилося небо, дощик моросив…
.. дощик — з малої букви.
Прошу вибачення!