Про авторське ЕГО
(жарт)
Що прозаїк, що поет всі з одного тіста,
Всі хто пише й щось творить усі егоїсти.
ЕГО власне пре буває прямо поверх міри,
І те ЕГО роздається всім на сувеніри.
Написав, чекає слави, а слави немає,
Слава та прийшла другому, цього оминає,
Пише ще, як Муза поруч, чавить з неї соки,
Написав, стає у позу, надуває щоки.
Слави ЕГО все чекає, як на дощ розсада,
Прийшла таки слава, маленька щоправда,
А ось ЕГО роздулося, мов Верховна Рада,
Нінащо не спромоглося, вимага смарагди.
Тільки Муза та замовкла, витріщила очі,
Щось навіяти нікому немає вже мочи,
Тихо крила опустила, чекає моменту.
Дременути від цього, з його постаменту.
Дременути де подалі та й не повертати,
Хай вже інша прилітає до цієї хати,
Хай прискаче ще й Пегас, на ЕГО погляне,
Й копитом йому піддасть, хай на місце стане.
Шевченко В.М.
04.05.2023 р.
Василь Шевченко
