Я кричав світові, рвавши голос, про потребу в його допомозі.
Але люди навколо, закривши пальцями вуха, лишили мене на дорозі самого,
Не дослухавши, перебиваючи,
Лише крик мій ехом літаючи
В тихій кімнаті, не дійде ні до кого.
У всіх є проблеми, всім зараз важко —
Таку відповідь мені даючи,
Закривали мій рот, ігноруючи,
Щоб нікому я не заважав.
І тремтячими руками молились, щоб я не замовкав,
Щоб кричав, бо змовчу — не знайдуть мене,
Совість їх тоді загризе.
Я кричу і продовжу кричати,
Поки зв’язки свої не зірву,
Бо якщо я стихну на хвилю —
То у відчай на вік я впаду.
Степан Кузненко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
