Владислав Стольников
ПРЯДИВО СВІТУ
(добірка поезій)
Владислав Стольников
У РОЗГУЛІ СТРАСНОГО ВОГНЮ
Збожеволілий хан
шле скажену орду в Україну
спопеляти народ
у розгулі страсного вогню,
щоб від безміру ран
заклякала душа на руїнах,
бо сваволя заброд
поринає в мертвотну стерню.
Тож обмежений псар
научає хортів огнеликих,
щоб стирали людей
із лиця пресвятої землі.
Бо пекельний косар,
до всевладдя безглуздого звиклий,
визирає з ідей,
що імперію живлять в імлі.
Втім несила сліпцю
воювати супроти народу,
що з ординських навал
воскресає у вирі часів.
Бо належно творцю
прибутного вкраїнського роду
люд зоріє крізь вал
потойбічних тиранових псів.
Владислав Стольников
ВИЗВОЛЬНІ ЗАВІТИ
Україна в пекельній добі
осягає визвольні завіти,
що скликають всевладний народ
на єдину нетлінну ходу
в боротьбі за шляхи голубі
з оберегами житнього світу,
де осоння небесних щедрот
поглинає приземну орду.
Тож гуртуються вільні серця
в обороні вкраїнського люду -¬¬
і відшукує кожна душа
свій рубіж в неподільній борні,
де священна пожертва бійця
переборює варварів лютих,
а родинна пшенична межа
воскресає з безодніх вогнів.
Бо підмога спасенним військам
прибуває від кожного серця,
мов покликання Боже в строю,
де єднаються з фронтом тили.
Тож підвладні народним рукам
час боїв і пора волонтерства,
а лани і шпиталі стають
вівтарем в одкровенні хвилин.
Владислав Стольников
ЗРОСТАННЯ ДОСТОЙНИКА
На незнаних шляхах
визначна невідома година
виявляє в серцях
животворну таємну снагу,
що рятує з гріха
і людину, і кожну родину,
а мотиви Творця
струменіють в людського слугу.
Бо народний владар
до амвону простує із нетрів,
як з мирянських низин
до подвижницьких чільних вершин.
А спокутний тягар
боротьби у страсній круговерті
пізнається, мов синь
незглибимих сповідних стежин.
Тож достойник живе
і гартується в рішеннях владних
мов носій одкровень,
перелитих у долю краян,
де крило зореве
переборює смерчі безладні,
бо постійно здавен
поринає у повню світань.
Владислав Стольников
ПОКРУЧ СВІТУ
І варварам, і навіть диким звірам,
об’єднаним планетою Земля,
несила звиродніти, як вампіру
в диявольській подобі москаля.
Бо покруч світу в лютому екстазі
вкриває пеклом палить Україну-Русь,
а з поклику духовної прокази
ґвалтує і дівчаток, і бабусь.
Тож зайда нищить царствені святині,
як витвори людських і Божих рук.
Одначе в Усевишній благостині
шлях воскресає, мов небесний пруг.
Владислав Стольников
ЗГУБА ІМПЕРІЇ
Імперія завше
вдає тихомирну святиню,
неначе воліє
плекати затишшя в добі,
а влада в’є зашморг
єдиній вселенській родині,
де гноблячим змієм
плюндрує народи слабі.
Тож вільна стихія
людського спасенного духу
страшить самодержців,
що троном обмежують світ.
Але ностальгія
долає імперську задуху,
бо в кожному серці
бринить, як нетлінний завіт.
І хтиві владики
в останніх безсилих потугах
судомляться лячно
на тлі морової межі.
А праведні лики
народів розгрішують тугу,
бо повниться вдача
литвом зоревих рубежів.
Владислав Стольников
ЮРОДИВИИЙ ВАРВАР
Химерний сусіда
побрязкує зброєю в часі
чи тільки як опуд,
що пнеться в наділи чужі,
чи ніби сновида
великодержавного щастя,
чий варварський побут
немає земної межі.
Але однозначно
лютує юродивий варвар
у хтивій природі
свавільного злого царька,
який необачно
красується тінню мольфара
в мані химородній,
що плине, як судна ріка.
І корчаться хвилі
екстазу в імперській жадобі,
яка поглинає
свої та чужі береги,
але крововилив
століть спопеляє в утробі
диявольську зграю
з вампіром страсної жаги.
Владислав Стольников
УЖГОРОДСЬКА БЛАГОСТИНЯ
Ужгородські пагорби вдяглися
в яблуневий та вишневий цвіт,
що хлюпнув на добросерді лиця,
ніби прибутний ранковий світ.
А прилив незайманого квіту
вишив українську далину,
мов спинив нестямних московитів,
що вели спустошливу війну.
Тож карпатський перевал розкраяв
часову вселенську круговерть
на благословенну днину раю
і добу, де вирувала смерть.
Владислав Стольников
ГОРДИНЯ ЧЕНЦЯ
На найвищій з Ужгородських гір,
що дістала назву Червониця,
виріс Воскресенський монастир
і всемірним благом заяснився.
І здавалося, що сам Господь
правив службу в осяйній оселі,
тож душа вивершувала плоть
у монахах щирих і веселих.
А тому чернець Віталій вкрив
яснолицю братію ганьбою
в мить, коли прочанина зустрів,
сповнений безмежною пихою.
Адже на духовну суть звертань
згорда мружив очі брат Віталій,
а луна насушних запитань
линула на мовчазну поталу.
Бо несила стало для ченця
у гордині вимовити слово.
І чванько із виглядом сліпця
повернувся спиною раптово.
Тож монах впадав у ниций гріх,
наче вбогий блазень, перед Богом.
Бо прочанин сходив на поріг
одкровення у святих чертогах.
Владислав Стольников
ПРЯДИВО СВІТУ
Чим повниться маревний обрій
для кожного спраглого серця
в нетлінному прядиві світу,
де творяться вогнища мрій,
зачаті від янголів добрих
в палкому життєвому герці,
як повня духовного квіту
супроти кромішніх завій.
Бо наші окремішні душі
різняться мотивами далей,
де безмір людської уяви
несе обереги свої,
немов маяки непорушні,
які з уселенських вуалей
віщують розкрилену з’яву
вітрил в молитвах солов’їв.
А поклик бажань сокровенних
вікує в інтимному співі
та пестить струну особисту
октавами обрійних нив.
Отож чарівне одкровення
бринить в заповітному диві,
що вічно палає намистом
безцінних коралових днів.
Владислав Стольников
ЛИХА КРУГОВЕРТЬ
Як можна творити
легкі та просвітлені вірші?
Авжеж бур’янами
рясніє пшенична межа,
де кривда відкрита
отримує грамоту вірчу,
а поміж панами
живе, як свавільна іржа.
Бо підкуп відвертий
довершує грішну замову,
що владно гойдає
дари чарівної ріллі
в лихій круговерті
злощасної підлої змови,
яка викрадає
покоси врожайних полів.
Отож ти гартуєш
свої сокровенні мотиви
гротесковим словом
супроти розгулу ганьби
і завше вартуєш
зерно, бо для нього властиво
зоріти з полови
в ім’я осяйної доби.
Владислав Стольников
ПОТОРОЧА НЕСУСВІТНІХ СХИМ
Чиясь рука в суддівські крісла садить
оцінювачів, нижчих у стократ
за номінантів та святі засади,
що викривають зганьблений царат.
Тож посередній братії несила
оцінювати вивершений дар,
чиї сяйливі животворні крила
несуть сліпцям затьмарений тягар.
Отак величчя істинної музи
зіштовхується з несмаком глухим.
Отож бринять ясні митецькі блузи
у поторочі несусвітніх схим.
Владислав Стольников
НЕЗРИМЕ ПРОМІННЯ
Мить і вічність в розвої стежин
випробовують наше подружжя
круговертю життєвих стихій
зі сповідним заобрійним тлом.
І тчемо ми ходу на межі,
де з тернами сплітаються ружі
та шепочуть у тиші крихкій
пресвятий охоронний псалом.
І надзоряна сила бринить
у подружніх заземлених кроках,
що пливуть бистриною життя,
мов спасенний подвижницький хист,
бо несуть оксамитову нить
молитовних вишиваних років
та вселяють квітуче шиття
у розлучний скрушний падолист.
Тож позірне сузір’я веде
нас промінням незримої долі
в незглибимій хисткій далині,
де пустельна імла розтає,
а знамення незнане бліде
мерехтить захисним ореолом,
що зоріє у прірві страсній,
мов незаймане шлюбне кольє.
Владислав Стольников
ДОВЕРШЕНА ВЕЖА
Ти на сходинку вище зійшла
у життєвій довершеній вежі,
де сповідний розгорнутий час
причастив яснолицю тебе,
а незримі твої два крила
досягли чарівного безмежжя
і снагу животворних причасть
сповили в одкровення небес.
Тож краса висхідної пори
осінила тебе зорепадом,
що хлюпнув, як знаменний вогонь,
в ореолі божественних рис.
Бо внесли янголині хори
незглибиму принадність у спадок.
І гармонія чару твого
попливла із трояндових риз.
А несходжена вись повела
сподівання у царствену повню,
що тобі у блаженній імлі
сотворила Усесвіт палкий,
де хмільна солов’їна хвала
зазвучала тобі молитовно,
як жіночому сенсу Землі,
що пройняв огнекрилі зірки.
Владислав Стольников
ЖИВИЙ ВІТРАЖ
Доню, ти мене щемливо просиш
сотворяти кревний вірш тобі,
що несе ясну життєву просинь
у твоїй просвітленій добі.
Тож моя поезія до тебе
лине люстром поклику твого.
Бо земні божественні потреби
є шитвом вселенських корогов.
А пригаслі та воскреслі мрії
віддано бринять в лункій душі.
Тож п’янкими віхами зоріє
доля у живому вітражі.
Владислав Стольников
ЗДІЙМАЄТЬСЯ СОНЦЕ
Здіймається сонце
над ложем блаженного ранку,
як сяйна надія,
наповнена кревним теплом,
а ніжне осоння
відводить імлисту фіранку
і плине на віях
палким золотавим крилом.
Бо сонячний пломінь
леліє твої одкровення
інтимних мотивів
на ниві життєвих засад.
А пристрасний промінь
заземлює красні знамення
часів милостивих,
що садять несходжений сад.
І обрійна повня
тобі розкриває обійми,
якими плекає
твої сокровенні шляхи,
де звіти змістовні
в ім’я животворної мрії
летять виднокраєм
в ясні безбережні віки.
Владислав Стольников
В ЛАСКАВОМУ СЕРПАНКУ ЖИТНІХ СНІВ
Незнаний день зіходить із туману,
розлитого в уранішній порі,
де потаємні сподівання манять
видіннями омріяних творінь.
А невідомість часової далі
дає снагу для рвійної ходи
крізь невимовні муки та печалі
на поклик солоспівів молодих.
І дихає таємна благостиня
в ласкавому серпанку житніх снів,
а доля полинає на гостини
до Божих заповіданих садів.
Владислав Стольников
СТАН МОЄЇ ДУШІ
Стан моєї душі –
це повік незглибима схорона
висхідних почуттів
і людських невтоленних бажань,
де немає межі
ні корінню, ні царственій кроні,
бо змережує спів
животворну серцеву скрижаль.
А святі тайники
одкровень на життєвому споді
повсякчасно несуть
сокровенну любовну жагу,
що припливом палким
прибуває в душевній господі
як божественна суть,
оповита в тілесну снагу.
І бринять відчуття
молитовної повені в грудях,
суголосної снам
та пробудженій рвійній ході,
де палає життя
смолоскипом жагливої рути,
що слугує пісням
камертоном інтимних надій.
Владислав Стольников
СОТВОРИТИ СЕБЕ
Сотворити себе
означатиме збутися в часі
як всевладний творець,
що вершитиме долю свою
в заповітах небес,
перевитих заземленим щастям,
а життєвий вінець
упірне в зореву течію.
І бринітимуть дні
камертонами праведних сходжень,
висхідних у житті,
де наповниться ствердженням крок,
суголосний струні,
що пливтиме на белебень кожен
у місцині святій,
а путівці увічнять свій строк.
Тож подвижницький хист
подолає чернечі тенета
і підступність дяків,
і сваволю спесивих жерців.
А божественний зміст
увінчає фортуну поета,
що мотиви гіркі
перетворить на янгольський спів.
Владислав Стольников
ЗНЕСЛАВЛЕНІ СУДИ
Безликий можновладець призначає
бездарну знать знеславлених судів,
що геніїв доводить до відчаю
сліпим служінням змовницькій орді.
А кожен жрець підручної Феміди
маліє перед німбами творців,
як привид на химерній піраміді
мізерних упосліджених людців.
Відтак найвищі лаври дістаються
нездібному чиємусь протеже.
Але митець в неопалимій п’єсі
красу святої музи береже.
Владислав Стольников
НЕВТОЛЕННЕ ЗАПИТАННЯ
Чи доля відвертається від тебе,
а муза випробовує тебе?
Чи Усевишній забуває в небі
тобі снувати сяйво голубе?
Чи, може, сам диявол замість Бога
скеровує обмежених бездар
паплюжити подвижницьку дорогу,
де ти являєш недосяжний дар.
Чи заздрі гноми, як малі вампіри,
знекровлюють тебе для власних втіх,
безсилі йняти хоч якоїсь віри,
що творчі зорі спопеляють гріх.
Владислав Стольников
РОЗКРИЛЛЯ ТАЛАНТУ
Несила списатися зовсім,
допоки в тобі є життя,
що тільки звертає на осінь,
а вносить весну в майбуття.
І марно рвачі оскверняють
твоє одкровення співця,
довершене в музі жнив’яній
вогнем чарівного вінця.
Тож неопалимі шедеври
зринають з твоєї душі,
як обрійний розкрил модерну
над отчим письмом споришів.
Владислав Стольников
ДОВІЧНА НОША
Відколи Усевишній призначає
Спасителю нести Голгофський хрест,
ми ідемо у втіхах і печалях
із хресним тягарем під Божий перст.
І кожна доля має власну ношу
життєвих прибутних поневірянь,
але страсна і судна усеношна
розповиває благовісну рань.
Тож люди і покликані тягнути
важезний хрест випробувань страшних
над урвищем довічної спокути
заради оберегів осяйних.
Владислав Стольников
СТЕЖИНА КРІЗЬ НЕТРІ
Твоя стежина стелиться у нетрях,
украй болюча та украй гірка,
немов пекельним вироком простерта
над прірвою родинного гріха.
Втім кревний та одним один путівець
пливе струною сходження твого
в осоння безбережне милостиве,
що пестить музу почуттєвих грон.
І сяють висхідні напутні зорі
твоїй стежині в передсвітній час,
аби вітрило в сонячному морі
красою напиналося всякчас.
Владислав Стольников
КРОКИ, ЩО ЛИШАЮТЬСЯ В ДОБІ
Кожний мовчазний подорожанин,
глибоко замислений в собі,
ніби серцем зважує пошану
крокам, що лишаються в добі.
Бо лункі сліди бринять позаду
і голублять вроду молоду,
а відлуння обрійного саду
огортає завтрашню ходу.
Тож подальший поступ набуває
незбагненно вищої ціни,
бо шляхи несходжені ховають
таїну своєї далини.
Владислав Стольников
ЗНАЧИМА ТЕМА
Чим повняться слова «значима тема»?
У кожної душі є погляд свій,
де часом починає діадема
скорятися вишиванці простій.
Бо спершу пастир дивиться на паству
крізь хибну призму зменшувальних лінз,
але юрба ламає згубну пастку
і творчим рухом зводиться з колін.
Тож кроки набувають вищих значень
в найменшому життєвому рядку,
а повня справ, як одкровення наше,
визорює на красному віку.
Владислав Стольников
ЛЮБОВНІ ПСАЛМИ
По колу або по спіралі
у вічності плине життя,
одначе любовні скрижалі
озорюють мерхле буття.
І пристрасна сповідь любові
бринить в уселенській добі,
де чуємо шелест вербовий,
як подих земний у собі.
Тож кожне закохане слово
увічнює нашу ходу,
а серце пожадливо ловить
псалми солов’їні в саду.
Владислав Стольников
У БЕЗМІРІ ТРОЯНДОВИХ ПОЖЕЖ
Вершиться день закоханих, як вічність,
бо почуттю немає сивих меж,
а доля творить поклики магічні
у безмірі трояндових пожеж.
Отож летять серця на красний спалах
живого приворотного вогню,
що пригортає в чарівних дзеркалах
два тіла як одним одну рідню.
І дихають обійми, наче обрій,
хмільною осолодою життя,
де прибуває благоліпний обрис
любовного палкого майбуття.
Владислав Стольников
ПОЄДНАНА РІДНЯ
Рушник весільний робить нас ріднею,
яка єднає наші два роди
під віщою Господньою зорею,
немов під люстром вічної ходи.
А наша лебедина сповідь лине
родинною луною у блакить,
де одкровення родового плину
божественною хвилею бринить.
І любляться жагливі наші душі,
немов дві птахи, вірні далині,
де височіє час розкриллям дужим
поєднаної нашої рідні.
Владислав Стольников
ЗОРЕВИЙ ОРЕОЛ
Зоревий ореол
нерозривного шлюбу леліє
животворні шляхи
у роздоллі божественних літ.
А любовний престол
пломеніє у царських леліях,
де небесні штрихи
нам єднають заземлений квіт.
І жаглива імла
нам пряде далину недосяжну,
що підвладна лише
лебединим розкриллям сердець.
А міжзоряний лан
простирає інтимні пейзажі,
де спокусливий щем
нас несе під блаженний вінець.
Тож вікуємо ми
в осолоді бездонної втіхи,
що снагою криниць
прибуває в серцях і тілах
та пливе під грудьми
двоголоссям життєвої віхи
у незайману вись,
що зоріє в досвітніх полях.
Владислав Стольников
СПОВІДАЛЬНЕ ЗВЕРТАННЯ
Дружино, я з тобою перед Богом,
немов Адам із Євою нагі,
бо творить нам усім земна дорога
божественними знади дорогі.
І робимося ми напівбогами
в ясному чарі райської межі,
який вершить блаженними тілами
святу снагу єдиної душі.
Владислав Стольников
ЗАЧАРОВАНІ СИМВОЛИ
Літочислення пише в імлі
зачаровані символи часу,
потаємні у наших серцях,
як письмо сокровенних таїн,
що стає в уселенській ріллі
перевалом обітного щастя,
де маяк зоревого вінця
сповідає нас німбом своїм.
І звітуємо ми небесам
зі своєї земної стежини,
що пливе в опівнічній луні
на несходжений кін сподівань,
бо слугує пісням та сльозам
камертоном у крилах пташиних,
суголосним покревній струні,
що і важить досягнуту грань.
Тож палкі осяйні Терези
безупинно вершать свій розподіл
розмежованих митей доби
на відтинки життя і марнот,
а всевладні святі образи
лік ведуть на небесному споді,
на якому ясні голуби
нам єднають сузір’я щедрот.
Владислав Стольников
УЖИНОК СЕРПНЕВОГО НАДВЕЧІР’Я
Жнива пливуть в серпневе надвечір’я,
а сонячні пастелі пестять лан,
де половіє царина дочірня,
неначе твій покликаний талан.
Тож нежарке і голубливе сонце
наснажує тебе, немов женця,
в якого жнивне прибутне безсоння
зоріє німбом житнього вінця.
Бо повсякчасно ти кладеш в покоси
співоче жито сокровенних нив,
щоб уселенські сонцесяйні коси
несли неопалимий твій мотив.
Владислав Стольников
ЖИТТЄСТВЕРДНИЙ ГОЛОС
Переповняє життєствердний голос
поезію неопалимих слів,
що сповивають перестиглий колос
у передсвітній сокровенний спів.
І кревна муза воскресає в часі
та воскрешає вічні почуття,
що стверджуються в прибутному щасті,
мов камертон лункого майбуття.
А стверджене співцеве одкровення
бринить у незглибимій далині,
де заповітне зоряне знамення
вивершує мотиви потайні.
Владислав Стольников
